Олександр РЕМЕНЯК (05.11.1969 – 01.05.2022)
Ременяк Олександр Іванович народився 5 листопада 1969 року в селищі Великий Любінь Львівської області. Закінчив 8 класів місцевої школи, після чого вступив до Львівського коледжу зв’язку.
З самого дитинства захоплювався літературою, історією, мистецтвом а також активними видами відпочинку, обожнював гори.
«Боляче і сумно говорити про Сашка у минулому часі. А згадувати завжди приємно. Бо перед тобою його надзвичайна усмішка, вогники в очах і відкритий, щирий погляд. Таким він був завжди, відколи його пам’ятаю, з 5-го класу. Привітний, доброзичливий і дуже добрий до всіх. Сашко, Сашуня. Так називали його однокласники. Завжди життєрадісний і з почуттям гумору. А його коронне запитання «А чому саме так?» іноді шокувало і досвідчених вчителів, спонукало до дискусій. Він завжди умів аргументувати свою точку зору, вислухати думку інших. За це його любили усі. А ще за вимогливість до себе, чесність і загострене почуття справедливості. Таким був Сашко у школі і не змінився в дорослому житті. Він випромінював тепло та світло.
Зустрічалися ми з ним не так часто, а коли випадала нагода, багато розмовляли, говорили про все. Захоплювала його ерудованість, начитаність.»
Класний керівник Матківська Л. П.
Після служби в армії, працював в правоохоронних органах. Більше 21 року пропрацював у СП «Галка». Колеги згадують Сашка як відповідальну, чесну та життєрадісну людину.
З першого дня повномасштабного вторгнення очолив місцеву ТРО та добровольцем пішов у військкомат. Після навчання та підготовки, був призначений навідником гармати САУ 2с1 «Гвоздика» артилерійської групи у складі 63 бригади, 38 дивізіону, 3 батареї.
Побратими досі згадують про його відвагу і силу волі: навіть під час обстрілів, він знаходив хвилину, аби прочитати кілька сторінок улюбленої книги.
53-річний Олександр Іванович Ременяк загинув 1 травня 2022 року в районі с. Білозірка, що на Миколаївщині.
Місцеві жителі поставили меморіал, щоб вшанувати пам’ять про загиблих артилеристів.
Олександр нагороджений орденом «За мужність» ІІІ ступеня (посмертно).
Близькі та родичі пам’ятатимуть його як відважного, завжди життєрадісного та енергійного.
Вічна пам’ять та слава Герою!
