Великолюбінська громада
Львівська область, Львівський район

Михайло ПАНЬКІВ (08.06.1994 – 06.01.2023)

Дата: 23.10.2023 12:57
Кількість переглядів: 188

Фото без опису

Фото без опису

 

Паньків Михайло народився 8 червня 1994 року у Великому Любені, який неймовірно обожнював, так само сильно любив свою рідну вулицю Довбуша і друзів, що жили поруч й не тільки.

Навчався у місцевій школі та рік у львівській, після чого зрозумів, що навіть старий й величний Львів, йому немилий так як рідне селище. Саме тому, багато й допомагав облагороджувати наше смт.
У школі займався гандболом, гирьовим спортом, метанням ядра та стрільбою. Їздив на різноманітні спортивні змагання. Та найбільшим захопленням була техніка та автомобілі, у нього були всі водійські категорії й Міша завжди казав, що може їздити на всьому, що має більше ніж два колеса).

Комунікабельності, енергійності Міші можна було тільки позаздрити, ніколи “не сидів на місці”, завжди казав “мені потрібно відчувати, що я приношу в чомусь користь.” За декілька тижнів до початку повномасштабного, вже готував сім’ю і дружину, що у випадку вторгнення не сидітиме вдома. І у ранок 24 лютого 2022 року разом з друзями прийняли рішення стати на захист Батьківщини. Після чого добровольцями пішли на військкомат. “Я не відчуваю, що тут приношу користь...”, декілька рапортів на переведення у зону бойових дій... і врешті-решт самостійно поїхав і записався до лав 24 ОМБр ім. Короля Данила. Був розподілений у мінометну батарею мотопіхотного батальйону, після чого постійно повторював, що є на своєму місті та пишається, що гідно виконує свій обов’язок.

Фото без опису

Михайло з друзями. 
З права на ліво: Сергій Рурка, Михайло Паньків, Павло Семків, Андрій Коромець ,Василь Славич.

 

Спогади про Михайла, як побратима та воїна від головного сержанта батареї Олександра Гончарука:

Познайомились з Михайлом, коли прибули в район відведення й у нас почались навчання новоприбулих військовослужбовців (серед яких і був Михайло).
В ролі інструкторів були ми, мінометники мінометного взводу, який раніше входив до складу роти вогневої підтримки, та на той момент вже був окремим підрозділом. Призначили Паньківа Михайла на посаду водія-гранатометника. Ми навчали, а хлопці воювали так, що ставили їх в приклад іншим, а вони своєю чергою невпинно та філігранно нищили ворога. Найкраща нагорода для мінометника це подяка піхоти, яку ми чули неодноразово, безпосередньо й за участі нашого побратима Михайла.

Перебуваючи на Донецькому напрямку, а точніше БАХМУТСЬКОМУ з Михайлом ми познайомились ближче. В умовах бойових дій людина себе показує наповну. На війні все дуже просто і зрозуміло, погану людину чи добру видно одразу. Михайло був з добрих, з кращих.
Особливості характеру: сміливий, чесний, справедливий, щирий, відвертий, надійний, безвідмовний, життєрадісний, веселий.
І так, сміливий! Мінометка вогнем мінометів підтримує піхоту, тобто вогневі позиції облаштовує позаду піхоти на відстані кілометр, півтора, два... Мінометники майже ніколи не бувають безпосередньо на нулі. Михайло був. Не одноразово. Це було в н. п. Кліщіївка. Грудень місяць 2022 року. Наш батальйон, а саме 2 рота тримав оборону в цьому селі. Складні погодні умови, розбита важкою гусеничною технікою дорога, близькість ворога і відсутність на той момент у 2 роті повнопривідних пікапів, тому ми отримали звернення щодо допомоги. Потрібно було завезти боєкомплект, їжу і воду. Запитавши в Михайла чи зможе він поїхати, отримали чітку відповідь - “ТАК! Поїду.” Без зайвих питань. Погодився, без жодного сумніву, знаючи, що їхати потрібно буде вночі, без світла під артилерійським і мінометним обстрілом, знаючи що та дорога могла бути в один кінець. Дивлячись в його очі, я не бачив страху. В ньому я бачив сміливу, зважену, відповідальну, надійну людину. І він поїхав. Поїхав і повернувся. Їхав і повертався потім ще не один раз. З усього нашого підрозділу Михайло єдиний хто побував на нулі.
Чесний, справедливий, відвертий.
Михайло завжди був таким. Він ніколи не обговорював когось без його присутності. Завжди казав правду в очі. Всім. І робив це справедливо.
Будучи першокласними водієм, також їздив на вогневу на бойове чергування, що передбачало й стрільбу з міномета. Швидко освоїв ремесло мінометника. Добре і вміло працював в складі розрахунку. У будь-яку хвилину можна було на нього покластись. Покластись у всьому. Посідаючи посаду головного сержанта батареї, я часто з різними розрахунками їздив на вогневу. Навченість і бойова підготовка особового складу була моїм прямим обов'язком. Хлопці переважно були не обстріляні. Сформувавши нові розрахунки потрібно було впевнитись в тому, що вони зможуть виконувати бойове завдання. Найпростіше було з розрахунком в якому був Михайло. Попри те, що він їздив на вогневу, ще й займався ремонтом автівок. То була його стихія. Автомобілі - його все. Він був першокласним водієм і автомеханіком.
Саме займаючись ремонтом свого автомобіля Михайло і загинув. Трагічний ранок 6 січня обірвав життя Михайла і побратимів - Остапа Чигіна та Ігора Лева. Того жахливого ранку мінометна батарея втратила трьох своїх найкращих воїнів. Їхні сім'ї втратили люблячих синів, коханих, батьків. Непоправна втрата для сімей і підрозділу.
Паньків Михайло Михайлович був, є і завжди буде для нас всіх взірцем, прикладом героїзму, патріотизму, самопожертви в боротьбі з московським окупантом.
В наших серцях ніколи не згасне пам'ять про Михайла. Мав за честь пліч-о-пліч боронити нашу неньку Україну!
ЧЕСТЬ І СЛАВА ГЕРОЯМ!
ГЕРОЇ НЕ ВМИРАЮТЬ!
СЛАВА УКРАЇНІ!

Фото без опису

На фото: Олександр підіймає прапор бригади над могилою Михайла.

 

Декілька повідомлень з архіву дружини Дани:

Фото без опису

Фото без опису

Фото без опису

Фото без опису

Командування 24ОМБр одразу ж відзначило Михайла орденом “Хрест Героя”, який було вручено дружині на його могилі.

Фото без опису

Фото без опису

Фото без опису

НЕ забудемо, НЕ пробачимо!

Фото без опису

Приїджаючи вшанувати пам’ять, побратими також залишають шеврони.

 

У особистому повідомленні від командира батальйону майора Андрія Дзюби:

Дано!
Як я говорив «Михайло був, і назавжди залишиться душею підрозділу». Хлопці завжди згадують про нього з посмішкою.
«Найтемніша ніч перед світанком». Фраза, що завжди надає мені
натхнення боротись.
Боріться, бо іншого виходу немає...

У листі до дружини Дани
від командира мотопіхотного батальйону майора А. В. Дзюби та командира 24 ОМБр полковника І. Голішевського:


Ваш чоловік, старший солдат Паньків Михайло Михайлович, був прикладом мужності та відданості Батьківщині, виконував обовʼязок з честю та гідністю. Не зважаючи на важкі умови, при яких виконувались бойові завдання, жодного разу не нарікав на службу та завжди підтримував товаришів. Був прикладом мужності та гідності для особового складу підрозділу. В умовах виконання бойових завдань навчався в складі розрахунку 120 міліметрового міномета та пропонувався на посаду командира розрахунку. На превеликий жаль 6 січня 2023 року артилерійський обстріл противника обірвав життя Михайла та назавжди залишив біль втрати у серцях кожного хто його знав.
Наш підрозділ розділяє цю важку втрату разом з Вами. Нехай Господь дарує Царство Небесне Михайлу, а ми збережемо Вічну памʼять про нього та його жертву, яка принесена в імʼя Свободи Українського народу.

 

Фото без опису

Безцінні слова.

 

Дана:

«Ми були разом майже 9 років. Мріяли не про щось захмарне і матеріальне... нам би лиш бути разом. В обіймах свого чоловіка я знаходила спокій, він був гарним психолом і відчував коли слова зайві чи міг їх доречно поєднати, навіть після найважчого дня в його обіймах я завжди повторювала “це моє найкраще місце у світі”. Поруч з ним, як за кам’яною стіною, коли нічого не страшно, коли можеш не боятись зреалізовувати себе, цілі, мрії, бо у випадку невдачі завжди почуєш “я виїзджаю, зараз все буде добре”. І лише завдяки його підтримці та постійній мотивації я є тим ким є. Дякую коханий, що дбав і продовжуєш напрявляти з небес.

Ніколи не зможу випустити тебе з мого серця. Мій Світе, ти зі мною, у мені... назавжди! Я пам’ятатиму твою сміливість, відданість, щирість, твоє кохання та нестиму славу і пам’ять про тебе стільки скільки доля ще подарує мені днів».

 

“У своєму житті я дав лише дві свої свідомі клятви... одну тобі, іншу Україні. Я життя віддам, але їх не зрічусь...” (Михайло до Дани).

 

Щодня всі ранки починались з вітання Міші “Привіт мій світ...”

У свій останній ранок він не зрадив цій традиції...

Фото без опису

Повідомлення за декілька хвилин до вічності...

 

Фото без опису

Ці слова закарбовані не лише у моєму серці, але й на тілі.

 

 

Ніщо і ніколи не залікує наші рани. Серце матері, що щодня розривається від болю, душу батька, який, здається, більшість свого часу проводить на могилі сина, трепетні спогади сестрички Соні, яку завжди з усіх сил намагався оберігати... у пам’яті найкращих та вірних друзів, похресника, побратимів...

Вічна Слава і Память тобі наш Герою, наш світлий Янголе! Ти назавжди у спогадах та серцях. Дякуємо, що залишався собою, за захист та жертовність. Любимо, памятаємо, пишаємось.

 

 


« повернутися

Код для вставки на сайт

Вхід для адміністратора

Онлайн-опитування:

Увага! З метою уникнення фальсифікацій Ви маєте підтвердити свій голос через E-Mail
Скасувати

Результати опитування

Дякуємо!

Ваш голос було зараховано

Форма подання електронного звернення


Авторизація в системі електронних звернень